Відомі випускники нашої школи

Іван ГАВРИЛІВ

Художник живописець, народився 5 вересня 1938 р. в мікрорайоні Опришівці, де постійно проживає.

1970 року в краєзнавчому музеї відкрито першу персональну виставку оформлювального мистецтва.

За багаторічну діяльність у справі збереження історично-культурної спадщини України та відображення у своїх творах видатних людей нашого краю та серії робіт про національно-визвольну боротьбу 2008 р. став лауреатом обласної премії ім. Івана Вагилевича, а 2009 р. – ім. академіка Івана Крип’якевича.

2015 р. – лауреатом обласної мистецької премію Ярослава Лукавецького. За роки незалежності художник І. М. Гаврилів розробив ескізні проекти та оформив 11 музеїв і музейних кімнат. З них такі: Літературний музей, кімната музей Федора Погребенника (с. Рожнів), Центр патріотичного виховання

учнівської молоді ім. Степана Бандери, кімната-музей Івана Вагилевича, музей с. Микитинців, мікрорайон Опришівці, музей прикарпатської міліції. Загальний стаж виробничо-творчої діяльності – 60 років.

Петро ВАСИЛИШИН

Василишин Петро Павлович народився 29.04.1923 р. в селі Опришівцях (м. Станіслав) у сім’ї робітника шосейних доріг.

На початку війни 1941 р. Петро бере участь в перезахороненні жертв НКВС зі

Станіславської тюрми, бере участь у створенні Опришівської української поліції (охорони села) як секретар, у висипанні могили, виступає з промовою на ній.

Організовує в Опришівцях осередок ОУН.

Загинув 1 листопада 1946 року в Лисці від куль чекістів МБД. Місце захоронення «главаря українських буржуазних націоналістів» і досі не встановлено.

Степан СЕЛЕПЕЙ

Селепей Степан Васильович народився 10 січня 1923 р. в Опришівцях, де проживав із сім’єю. 1943 р. С. Селепей став дивізійником І Галицької

української дивізії, двічі був на фронті. За належність до ОУН 149 його 28 січня 1945 р. арештувала контррозвідка МДБ.

Вирок трибуналу воєнної трійки — 10 років ув’язнення та 5 років позбавлення громадянських прав. Зі Львова етапом його відправили на лісоповал на станції Лем’ю в Комі АРСР, апотім перевели в режимний табір у Воркуту (1949 р.). З 1990 р. С. Селепей – активний учасник осередку Руху в Опришівцях, хору

«Відродження», член Спілки Івано)Франківської міської організації політв’язнів, брав активну участь у відбудові церкви в рідному селі, а як

учасник ОУН–УПА – в усіх національних і патріотичних виховних заходах.

Іван РЕВЧУК

Ревчук Іван Йосипович народився 25 травня 1936 року в селі Опришівцях у бідній багатодітній селянській родині.

В 1972–1977 рр. навчався в педагогічному інституті імені Василя Стефаника за спеціальністю вчителя історії. 1982 року удостоєний високого почесного звання «Заслужений вчитель України». 1988 року став першим в обласному центрі демократично обраним директором школи.

1989 року був кандидатом у депутати Івано-Франківської міської ради (висунув колектив школи). Зняв свою кандидатуру на користь ____ Захарії, представника Народного руху, який і переміг на виборах.

У кінці 80-х – на початку 90-х років І. Й. Ревчук порушив питання та займався організацією будівництва нової школи в мікрорайоні Опришівці.

Іванові Ревчуку втілити в життя головну мету – передати своєму наступникові, новому директорові ключі від нової школи, поліпшити умови праці наших дітей і вчителів завадила смерть.

30 березня 1996 року І. Й. Ревчук зненацька помер.

Богдан ВАСИЛИШИН

Василишин Богдан (1941–2012) народився в сім’ї заможних селян 2 лютого 1941 року в селі Опришівцях. З 1 вересня 1971 року доцент, завідувач кафедри

математики. З грудня 1979 р. проректор з навчальної роботи Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. У серпні 1992

року Богдана Василишина призначено на посаду першого проректора. 1996 року йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України», вчене звання професора кафедри інформатики і математичного

аналізу.

Науковий доробок становить близько ста наукових статей, два підручники мате

матичного спрямування, він є автором багатьох навчально-методичних посібників.

Іван ДІДУХ

Дідух Іван Миколайович, народився 6 липня 1957 року, нині в мікрорайоні Опришівці.

1964 року вступив, а 1972 р. з відзнакою закінчив Івано-Франківську восьмирічну школу №6. Від травня 1976 р. до серпня 1977 року проходив військову службу в Центральній групі військ у Чехословаччині. 1977 року вступив, а 1983)го закінчив з відзнакою факультет підготовки лікарів для

Військово-Морського флоту Військово-медичної академії імені С. М. Кірова в Ленінграді.

1985 р. у складі медичної групи брав участь у ліквідації наслідків аварії атомної енергетичної установки підводного човна (бухта Чажма). Рішенням Президії Верховної Ради АР Крим від 28 листопада 2008 р. №1066)5/08 присвоєно звання «Заслужений лікар Автономної республіки Крим». Лауреат медичної премії ім. адмірала Ярослава Окуневського (2007 р.)

Ігор ШИБЕЛЬ

Шибель Ігор Васильович. Завідувач відділу травматології МКЛ № 1 м. Івано-Франківська.

Мистецтво ортопедії травматології удосконалював у провідних науково-дослідних інститутах Харкова, Києва, Донецька, Єревана, Кургана, Львова, Дніпропетровська.

Набуті знання, пошук сучасних, новітніх технологій в ортопедії, співпраця з професором В. С. Сулимою, завідуючим кафедрою травматології ортопедії та ВПХ ІФНМУ, доцентом В. П. Омельчуком, доцентом В. А. Андрейчин, доцентом Т. М. Ковалишин дозволили впровадити в роботу відділення новітні

методи хірургічних операцій: остеосинтез відкритих, закритих переломів апаратами зовнішньої фіксації Ілізарова, інтрамедулярного блокувального остеосинтезу довгих кісток, артроскопію колінного суглоба, корекцію вроджених та набутих деформацій, операції з використанням кісткової пластики, пластичні операції при пошкодженнях зв’язок, сухожилків.

Автор 40 наукових праць, 32 раціоналізаторських пропозицій, двох патентів на винаходи.

2002 р. в співпраці з доцентом В. А. Андрейчином видав посібник «Надання першої медичної допомоги потерпілим при автодорожніх травмах».

За сумлінну працю його неодноразово нагороджували почесними грамотами адміністрації лікарні та органів місцевої влади. 2014 року ввійшов у ТОП найкращих хірургів м. Івано-Франківська.

Мирослав ДАВИДІВ

Давидів Мирослав Петрович народився 18 липня 1952 року в селі Опришівцях,

яке розташувалося недалеко від Станіслава. На відмінно закінчив сільську восьмирічну школу. У пошуках засобів для виживання сім’ї тривалий час працював за межами України (Якутія, Татарстан, Московська область, Лондон). Таке життя спонукало замислюватись над причинами власних проблем та поневірянь мільйонів українців і готувати пропозиції щодо їх розв’язання, які висвітлено у статтях «Влада», «Обов’язки перед Богом і Україною», «Україна

між прокляттям і благословенням», «Деякі питання української 195 ідеології» та інших. Створює громадську організацію «Український шлях», озвучує її позицію на обласному радіо і телебаченні, шукає однодумців. Їхні напрацювання розмішені на сайті «Український шлях», який створено за допомогою

підприємця з Івано)Франківська – Миколи Ладовського. Допомагає науковцеві Володимирові Сабадусі (м. Луганськ) поширювати його концепцію особистісного буття, яка лягла в основу їхньої спільної ідеї – про становлення і розвиток української державної національної ідеології. Вони назвали її

ідеологією персоналізму.