Рибчук Артур, 14 років. Авторська поезія

• 
•                        Книжковий світ
  

  Такий цікавий і незнаний
  Сховавсь у книгах давній світ.
  На острові у океані
  Із давнини він там стоїть.

  Там літо сходиться з зимою,
  А звірі вміють розмовлять.
  Там лицарі ідуть війною
  З драконами врагів долать.

  Відомі в часі там мандрівки,
  Минуле злилось з майбуттям.
  І чого там немає тільки
  Серед казкових замків й зал.

  У пору щастя всюди сміхи
  Але приходить часто зло,
  Що панувати хоче світом,
  Щоб сміху більше не було.

  Це зло трагедію приносить,
  Та в ній добро перемога.
  Коли пожертвувать собою
  Заради друга чи врага.

  Тому посеред міст веселих-
  Похмурі вулиці вкраю.
  Собаки там у дощ чекають,
  Щоб лапу дати хазяю.

  Панує розпач і нещастя,
  Та в нім, бува, живе добро.
  У масі сірій і холодній
  Спалахує, бува, воно.

  Заради дружби і кохання
  Воно гласить на подвиг йти,
  Не побоятися нічого,
  Заради правди полягти.

  І серед хмар буває сонце,
  Яке надію подає.
  Надія та живе одвічно,
  Ніяке зло її не вб’є.

  Ще є на острові частина,
  Де монстри і химери є.
  І попри іхній лютий вигляд,
  У багатьох любов живе.

  Багато можна описати
  Про світ, що схований в книжках.
  Пройти до нього дуже легко-
  У книзі й серці туди шлях.
  Рибчук Артур
•                    Весняний дощик грає на роялі
• Весняний дощик грає на роялі,
  По струнах трав мелодія звучить,
  Мелодія, що в цвіт переростає,
  Мелодія, що весну кличе вмить.
  Вона прекрасна, тиха і незнана,
  Така, неначе промінь сонця й хмар.
  Вона землі співає серенади,
  Вона, неначе в темряві ліхтар.
  Мелодія ця знана в кожнім серці.
  Вона у вишнях, пролісках, дощах.
  Вона любов'ю і коханням зветься,
  Вона крилата й вільна, наче птах.
  Коли вона стихає, плаче світ журливий,
  коли вона звучить, то все живе.
  Знайдеш її в садах, пташина мила
  На крилах своїх пісню принесе.
  Вона є силою, та доброю й легкою.
  Вона чудова, як весняний дощ.
  Акорд останній буде за весною.
  Весна-мелодія, що принесе любов.
• 
  
• Найбільший скарб 
  Моя Вкраїно, світло ти для мене.
  Ясний просвічуєш мені й далекий шлях.
  Але водночас рана незгоєна,
  Бо не один твій син в бою поляг.
  
  Моя Вкраїно, дивна ти, як чари.
  Така незвідана, хоча віки ідуть.
  Та моє серце полонили хмари,
  Бо волю звідусіль твою крадуть.
  
  Моя Вкраїно, матінко Вкраїно,
  Лише одне посмію я просить-
  Дозволь для тебе стати гідним сином,
  Щоб твоє небо й землю боронить.
  
  Бо нащо ж ми тоді будемо жити,
  Коли тебе посміли убивать.
  Дозволь мені соколом полетіти,
  На поле бою, де бійці стоять.
  
  Моя країно, скарбе незліченний,
  Для мене ти найбільша із скарбів.
  Я злину в хмари, наче птах огненний
  І твою волю принесу тобі з степів.
• 
  
• Летів сокіл 
  Летів сокіл, летів сокіл та понад горами.
  Бились хлопці, бились хлопці наші з ворогами.
  Бились хлопці, бились хлопці та за Україну,
  Не давали, не давали врагу землю рідну.
  
  Та й сів сокіл, та й сів сокіл на мокре каміння.
  Воювали, воювали хлопці безупинно.
  Враг здаватись не збирався, скільки не вмовляти.
  Довелося його хлопцям силой виганяти.
  
  Сяє сонце на обрії, світить на дорогу.
  Та нелегко дістається хлопцям перемога.
  Перемогу здобудете –вірить вся країна,
  Стане вільна від ворога наша Україна.
  
  Летить сокіл, летить сокіл та в сторону сонця.
  Оборону не здають наші смілі хлопці.
  Оборону не здають, не зрадять країну,
  Її волю відвоюють, врятують єдину.
  Ще повернуться додому нашії герої,
  Ще пролетить сизий сокіл та понад горою.
• 
  
• Невідомим загонам 
  
  Війна наступила таємно.
  Як ніч небо хмарми вкрива,
  Так землю укрила кривава
  І люта безжальна війна.
  
  І воїни першими впали-
  Метал їх життя забира.
  Країну вони боронили
  Від лап крижаного врага.
  
  Гарячі атаки металу,
  Що хочуть життя забирать.
  Багато в боях тоді впало,
  Без страху ж ішли воювать.
  
  Загін їх, стоявши за правду,
  Цю правду таки захистив.
  Коли залишивсь один воїн-
  Не стало в тім краю врагів.